Цивільний захист

У підсумкових документах 11-ої Всесвітньої конференції з цивільного захисту, що відбулася 26–28 жовтня 1998 року в Пекіні (Китай), відмічається, що ідея «цивільного захисту» притаманна прагненням людства, проте її концепція відносно молода. Реальний розвиток цієї ідеї розпочався після Другої світової війни

Служби цивільного захисту були створені практично в усіх країнах світу. У кожній країні такі служби є частиною державної системи і мають різні назви, зокрема: цивільний захист, цивільна оборона, надання допомоги у разі лиха тощо.

В Україні з прийняттям та введенням у дію Кодексу цивільного захисту України така служба має назву «цивільний захист», що є частиною державної системи (функцією держави, обов’язком держави) щодо захисту її населення і територій від небезпек природного, техногенного та воєнного характеру.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СЛУЖБ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

На зазначені служби було покладено відповідальність за коло завдань гуманітарного характеру, зокрема:

надання допомоги цивільному населенню у разі воєнних конфліктів (захист цивільного населення від небезпек воєнного характеру, спричинених застосуванням зброї);
надання допомоги населенню у разі виникнення природних небезпечних явищ, техногенних і екологічних аварій, катастроф та інших небезпечних подій;
запобігання надзвичайним ситуаціям і готовність до дій з їх ліквідації;
захист цивільного населення, його власності, навколишнього середовища від надзвичайних ситуацій;
гуманітарна (матеріальна) допомога постраждалим від наслідків небезпечних подій та надзвичайних ситуацій;
пошук, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів;
виконання інших завдань гуманітарного характеру.

В Україні цивільний захист є функцією держави, реалізація якої покладається на органи державної влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також на керівні органи підприємств, установ і організацій.

Реалізація заходів державної політики у сфері цивільного захисту є одним із пріоритетних напрямів роботи органів виконавчої влади усіх рівнів.

ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

Одне із основних завдань цивільного захисту – захист цивільного населення від небезпек воєнного характеру, спричинених застосуванням зброї.

Уперше заходи захисту населення від небезпек воєнного характеру, а також заходи щодо створення умов, необхідних для його виживання під час війни, були розроблені експертами країн, що постраждали у Другій світовій війні, відразу після її закінчення.

Заходи захисту цивільного населення були відпрацьовані за результатами вивчення небезпек для населення, що були характерними під час Другої світової війни.

Такі заходи викладені у Женевській конвенції від 12 серпня 1949 року «Про захист цивільного населення під час війни» (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 липня 1954 року) та додатковому Протоколі І до зазначеної Конвенції від 4 червня 1977 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (підписано Україною 12 грудня 1977 року. Ратифіковано із заявою Указом Президії Верховної Ради УРСР № 7960-XI від 18 серпня 1989 року. Набуло чинності для України 25 липня 1990 року).

У Протоколі І до Женевської конвенції таких заходів визначено 14:

Оповіщення.
Евакуація.
Надання сховищ та їх улаштування.
Ужиття заходів для світломаскування.
Рятувальні роботи.
Медичне обслуговування, зокрема перша допомога, а також релігійна допомога.
Боротьба з пожежами.
Виявлення та позначення небезпечних районів.
Знезараження та інші подібні методи захисту.
Термінове надання притулку і постачання.
Термінова допомога у відновленні й підтриманні порядку в районах лиха.
Термінове відновлення роботи необхідних комунальних служб.
Термінове поховання трупів.

Допомога у збереженні об’єктів, украй необхідних для виживання (відповідно до статті 14 Женевської конвенції – це запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, що виробляють продовольство, посіви, худобу, споруди, що забезпечують питною водою, запаси останньої, а також іригаційні споруди).

Захист населення від небезпек воєнного характеру складається з виконання всіх зазначених вище гуманітарних завдань, спрямованих на те, щоб захистити цивільне населення від небезпек та допомогти йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій або лиха, а також створити умови, необхідні для його виживання.

ЗАХОДИ ЗАХИСТУ

За результатами аналізу заходів, що визначені Протоколом І до Женевської конвенції, та досвіду проведення заходів захисту населення від небезпек воєнного характеру в зоні АТО, а також з урахуванням чинного законодавства визначено перелік заходів захисту. Таких заходів – 21. Усі вони сформульовані відповідно до термінології, що застосовується у чинному законодавстві з питань цивільного захисту:

Оповіщення населення про небезпеки, що виникають під час ведення воєнних дій або внаслідок цих дій.
Евакуація населення, матеріальних і культурних цінностей.
Укриття населення у захисних спорудах.
Здійснення світломаскування.
Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків воєнних дій.
Гасіння пожеж, що виникають унаслідок воєнних дій.
Медична та психологічна допомога постраждалому населенню.
Виявлення та позначення небезпечних районів.
Радіаційний та хімічний захист населення та інші подібні методи захисту.
Життєзабезпечення постраждалих.
Надання невідкладної допомоги постраждалим для відновлення пошкодженого житла.
Заходи допомоги із забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку, безпеки дорожнього руху.
Відновлення об’єктів життєзабезпечення та роботи комунальних служб. Забезпечення сталої їх роботи.
Поховання загиблих та захоронення трупів тварин.

Протоколом І до Женевської конвенції також передбачається додаткова діяльність, що необхідна для здійснення будь-якого з вище зазначених завдань, включаючи планування та організацію, але й не обмежуючись ними.

Виходячи з цього та враховуючи аналіз досвіду подій у зоні АТО щодо захисту населення від небезпек воєнного характеру та діяльності сил цивільного захисту в зоні АТО, додатково до перелічених 14-ти заходів необхідно включити такі:

Здійснення заходів щодо забезпечення гуманітарної допомоги.
Пошук, знешкодження та знищення вибухонебезпечних предметів, що залишились після бойових дій.
Залучення підприємств та населення для проведення фортифікаційних робіт на тилових рубежах оборони.

Ураховуючи, що підготовча робота щодо проведення заходів захисту населення від небезпеки воєнного характеру здійснюється в особливий період, а саме під час мобілізації, до перелічених заходів також необхідно додати такі:

Навчання населення діям в особливий період, навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів захисту населення в особливий період.
Зменшення на об’єктах економіки запасів хімічно-, вибухо-, пожежонебезпечних речовин.
Виготовлення посвідчень міжнародного зразка для персоналу організацій цивільного захисту.
Забезпечення персоналу організацій цивільного захисту посвідченнями міжнародного зразка, нанесення на матеріальну частину організацій цивільного захисту та на об’єкти, що місять небезпечні сили, відповідно до міжнародного розпізнавального знака та міжнародного спеціального знака цивільного захисту.

Відповідно до статті 56 Протоколу І до Женевської конвенції до об’єктів, установ і споруд, що містять небезпечні сили відносяться об’єкти, внаслідок пошкодження або руйнування яких виникають додаткові небезпечні чинники для населення і територій, зокрема: дамби, АЕС, об’єкти, що використовують, виробляють та зберігають небезпечні хімічні речовини тощо.

Таким чином, перелік завдань захисту населення від небезпек воєнного характеру та з ліквідації надзвичайних ситуацій, спричинених застосуванням зброї має налічувати 21 завдання.